Валютні обмеження НБУ провокують бізнес іти в офшори: аналіз наслідків політики Пишного для українських компаній та економіки.

Валютне регулювання в Україні під час повномасштабного вторгнення стало справжнім викликом для вітчизняного бізнесу. Попри те, що жорсткі обмеження Національного банку були критично необхідними для стабілізації фінансової системи у лютому 2022 року, сьогоднішня ситуація демонструє небезпечний побічний ефект. Українські компанії, які залишилися вірними вітчизняній юрисдикції, опинилися у менш вигідному становищі порівняно з тими, хто встиг винести материнські структури за кордон. Така регуляторна асиметрія фактично штовхає підприємців до нової хвилі офшоризації, що суперечить стратегічним інтересам держави.

За останні чотири з половиною роки валютне законодавство перетворилося на складне мереживо з численних лімітів, спеціальних дозволів та індивідуальних винятків. Як зазначають аналітики у матеріалі «РБК-Україна», система стала занадто громіздкою. Наразі НБУ дозволяє репатріацію дивідендів у межах мільйона євро на місяць, оплату імпорту певних послуг та проведення операцій через «інвестиційні» чи «донатні» ліміти. З серпня 2024 року бізнес навіть отримав можливість формувати ліміти завдяки прямим внескам на потреби ЗСУ. Проте ці кроки лише частково вирішують проблему, не усуваючи базового бар’єру для розвитку експорту.

## Пастка для національного капіталу: чому бізнес обирає чужі юрисдикції

Основна суперечність полягає в тому, що українська компанія не може використати власну валютну виручку для створення інфраструктури за кордоном — наприклад, для відкриття складу в Польщі чи сервісного центру в Німеччині. Такі інвестиції є критичними для масштабування експорту, але чинні правила трактують їх як небажаний відплив капіталу. Водночас компанії з іноземними холдингами вільно оперують ресурсами на міжнародному ринку. Це створює умови, за яких бути «чисто українським» бізнесом стає економічно невигідно.

Професор КНЕУ Богдан Данилишин акцентує, що іноземна юрисдикція дає підприємцям значно ширший інструментарій для міжнародної експансії. Замість того, щоб утримувати центр управління всередині країни, регулювання стимулює виведення інтелектуального та фінансового капіталу в країни з лояльнішими правилами гри. Це формує хибний сигнал для ринку: хочеш розвиватися глобально — покидай Україну. У довгостроковій перспективі це може призвести до втрати податкової бази та відтоку кваліфікованих управлінців, що особливо болісно в умовах відбудови.

## Механізм контрольованої експансії: шлях до легальної прозорості

Виходом із ситуації може стати запровадження спеціального «ліміту міжнародної експансії». Мова не йде про повну лібералізацію руху капіталу, яка була б небезпечною під час війни, а про створення цільового каналу для реального сектору економіки. Експерти пропонують модель, що ґрунтується на шести фундаментальних принципах. По-перше, використання лише власної валюти компанії без навантаження на золотовалютні резерви НБУ. По-друге, чітке обмеження обсягів та переліку цілей, що стосуються виключно виробничої чи операційної діяльності.

Такий підхід передбачає повну прозорість операцій та обов’язкове повернення доходів від закордонних інвестицій в Україну. Для НБУ це можливість перевести частину «сірих» або офшорних схем у прозорий банківський канал, де держава зможе контролювати кожен рух коштів. Замість того, щоб шукати складні обхідні шляхи, бізнес отримає зрозумілий механізм розвитку. Це дозволить зберегти центри власності в Україні, забезпечивши при цьому необхідну гнучкість на зовнішніх ринках.

Історично Україна вже проходила періоди жорсткого валютного контролю, які завжди супроводжувалися розквітом тіньових схем. Сучасна історія обмежень почалася ще в 90-х роках, і лише у 2019 році країна почала перехід до валютної свободи, який був перерваний війною. Сьогоднішній виклик полягає в тому, щоб знайти баланс між оборонною стійкістю фінансової системи та необхідністю економічного виживання бізнесу, який є головним донором бюджету. Створення «контрольованого вікна» для інвестицій може стати тим компромісом, який не дозволить українській економіці остаточно замкнутися в собі.